Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення

розвитку річний приріст вкладених іноземних Інвестицій до спеціальних (вільних) економічних зон становить, як правило, 35-75%; середньорічні обсяги іноземного інвестування в розрахунку на 1 підприємство-суб"єкт зони дорівнюють 90-250 тис.дол.; середньорічні темпи росту промислового виробництва у зоні знаходяться на рівні 130-175%. Після закінчення етапу освоєння зони та утвердження спеціалізації економічних зон у подальшому середньорічні темпи росту виробництва частково знижуються до 110-130%. Слід мати на увазі, що питома вага торговельно-виробничих зон у міжнародній торгівлі в середині 80-х років становила 20% і має сталу тенденцію до щорічного зростання на два процентних пункти. СЕЗ також є важливим стимулом для припливу до приймаючої країни іноземних інвестицій, абсорбуючи від 10 до 80% Їх сукупної вартості. Крім того, зони виробничого спрямування забезпечують в країнах Південно-Східної Азії від 10 % (Корея, Гонконг, Філіппіни) до 60% (Сінгапур) загальної кількості новостворених робочих місць. Досі на Україні не створено необхідних умов для залучення Іноземних інвестицій. Так, за кумулятивним показником надходжень прямих іноземних інвестицій до держав, що мали централізовано керовану економіку, наша держава займає 16 місце. Підприємства з участю іноземного капіталу фактично не здійснюють впливу на розвиток підприємницької діяльності та виробництво в Україні, оскільки їх питома вага у загальнодержавному виробництві ВВП та НД становить 0.03%. Загальна динаміка припливу Іноземних Інвестицій в Україну також не задовольняє національних потреб як за сукупними обсягами інвестування, так і в частині розподілу інвестицій по галузях народного господарства. Основною проблемою для залучення в Україну прямих іноземних інвестицій є недосконалість законодавства, його нестабільність, існуюча можливість прийняття законів та нормативних актів зворотної дії, а також погіршання податко3вого законодавства стосовно минулих періодів, відсутність гарантій непорушення прав власності тощо. Одним із шляхів вирішення проблеми є створення особливих територіально-господарських утворень у вигляді спеціальних (вільних) економічних зон. Оскільки ВЕЗ - це визначена територія, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України (приймаючої держави), то подібне утворення матиме певні переваги: - невелика площа території зони дозволить обмежити імовірні негативні результати її діяльності; - визначеність типу та функціональної спрямованості СЕЗ дозволить регулювати галузеву структуру зональних виробництв; - наявність проекту (фактично - цільової комплексної програми економічного розвитку) означатиме врахування регіональних та загальнодержавних пріоритетів; - гнучкість норм податкового та митного законодавства, що розповсюджується на суб"єктів зони та є виключенням із загального податкового І митного законодавства, дозволить на обмеженій кількості суб"єктів підприємництва і, відповідно, з мінімальними втратами бюджетних коштів у вигляді податкових платежів провести експеримент з різними системами оподаткування та виявити оптимальну схему; - імідж зон як територій зі сталим законодавством, гарантіями та сприятливим інвестиційним кліматом, що склався у світі завдяки широкому розповсюдженню цієї форми територіально-господарської організації, дозволить стимулювати активне залучення іноземних підприємницьких інвестицій та повернення тих національних капіталів, що "втекли" за кордон у останні роки. Ініціатива створення СЕЗ в різних регіонах України виникла ще у 1989-1990 роках. Всього за період 1989/1990-1998 pp. на місцях було розроблено та подано до Кабінету Міністрів України більше ЗО проектів заснування локальних та точкових спеціальних (вільних) економічних зон різних типів. Зокрема, у Закарпатській (Вільна митна зона "Чоп-Інтерпорт", комплексна спеціальна економічна зона "Закарпаття", СЕЗ "Європа-Центр"), Чернівецькій (комплексна СЕЗ Чернівецької області, туристично-рекреаційна зона "Буковина"), Одеській (Одеська комплексна, "Антарктика", "Южненська", "Порто-франко", "Південна Пальміра", "Аджалик") областях, Автономній Республіці Крим (Севастополь, "Манганарі", "Сиваш", Керч, Кримська комплексна економічна зона, точкова зона "Фотон"), Херсонській ("Джарилгач"), Дніпр.опетровській ("Дніпроавіа", "ПриднІпров"я", "Кривбас"), Чернігівській (Північно-Українська зона прикордонного співробітництва), Волинській ("Інтерпорт-Ковель"), Донецькій ("Азов"є", технопарк у М.Донецьку, комплексна СЕЗ), Львівській ("Яворів", "Курортополіс Трускавець"), Запорізькій ("СтепногІрськ"), Івано-Франківській("Ворохта", "Яремче"), Харківській ("Лідія-Харків"), Вінницькій ("МогилІв-Подільський"), Київській ("Славутич"), Полтавській ("Кременчук") областях та ін. Тобто 15 з 25 крупних адміністративно-територіальних одиниць (області та АР Крим) вважають за можливе чи необхідне створити на власній території особливий режим підприємницької діяльності у формі СЕЗ. Всі пропозиції щодо формування СЕЗ, як правило, будуються на детальному знанні "внутрішніх" проблем і специфіки господарського розвитку областей. Вивчення цих проектів дозволяє досить впевнено стверджувати, що подібна Ініціатива в цілому не протирічить, а є наповненням загальнодержавної економічної політики. Але неправомірно буде оцінювати процес тільки позитивно: деякі з представлених до Кабінету Міністрів України та Міжвідомчої комісії проектів недостатньо опрацьовані, в ряді випадків утворення СЕЗ потребує залучення значних централізованих капіталовкладень або передбачає довгострокове вилучення з кола фіскальних інтересів України значної кількості платників податків. Крім того, детальне вивчення названих проектів дозволяє визначити цілий ряд загальних недоліків, серед яких: відведення під створювані СЕЗ великих територій, включаючи адміністративні райони, міста та цілі області; надто широкий перелік функцій та поєднання багатьох типів зон в одній комплексній зоні; невизначеність характеру взаємовідносин зони з позазональним простором, а також інколи - невиправдані спроби вирішення шляхом заснування зон політичних та національних проблем.

Світовий досвід формування СЕЗ Вільні економічні зони у XX ст., як правило, створювалися та розвивались у промислове розвинених країнах. Переважно це були зони, в яких виконувалися вантажні операції з транзитними або імпортними товарами, хоча виробнича діяльність здійснювалася в незначних розмірах І була спрямована на відповідне вимогам ринків збуту зовнішнє доопрацювання. У промислово розвинених країнах створені й діють: у США близько 200 зон зовнішньоторговельної спрямованості, Німеччині - 6 вільних портів і 3 безмитні зони, Франції - 2 райони вільної торгівлі та зони підприємницької діяльності, Іспанії - 3 безмитні зони, Італії - З спеціальні безмитні зони, Японії - торговельно-виробнича зона. Крім того, існують вільні зони в Канаді, Фінляндії, Греції, Ізраїлі. Зазначені зони створювались, як правило, в цілях активізації

скачать реферат
первая   ... 5 6 7 8 9 10 11
Рефераты / Экономическая теория /