Глобалізація світогосподарських зв"язків

основі. Це і розроблена АGСО тактика постачання комплектуючих на субконтрактній основі. Ця компанія - виробник сільськогосподарського обладнання, яке продається на світовому ринку під відомими торговими марками у більш як 140 країнах світу. Близько половини готової продукції також надходить на ринок США. АGСО у кінці 1990-х років демонструвала гнучкість своєї роботи на світових ринках. Вона відмовилася від вертикальної стратегії розвитку, вважаючи, що із зростанням конкуренції кожен з напрямів компанії вимагатиме великих витрат на підтримку високої якості продукції, що виробляється. В умовах глобалізації ці витрати зростають, а переваги у обсягах продажів швидко скорочуються. АGСО створила свою галузь сільськогосподарського машинобудування у той час, коли світова агропромислова індустрія стабілізувалася й скоротилися обсяги обладнання, що закуплялося. В цей момент вона впровадила у свою практику стратегію горизонтального розвитку. Метою компанії стали закупівлі комплектуючих на суму до 50% від вартості всіх компонентів, необхідних для виробництва. На початок 1998 р. обсяги придбаних компонентів склали 55% від загальної кількості необхідних. У США компанія має підприємства у штатах Міссурі, Канзас та Огайо, і всі вони є, головним чином, складальними підприємствами. За межами США компанія має заводи у Великій Британії, Франції, Німеччині, Бразилії та Аргентині [46]. Це також підприємства по складанню сільгоспмашин. В інших частинах земної кулі АGСО не створює підприємства, але оформлює ліцензійні угоди й розширює сферу закупівель комплектуючих. Глобалізація економічних процесів також швидко інтенсифікується завдяки прогресу у технології й, в першу чергу, завдяки швидкому розповсюдженню технологій програмного забезпечення в галузі інформатики й телекомунікацій. Всі сфери життя у передових країнах виявилися підвладні впливу цих змін у технологіях [36]. Світова ринкова економіка у 1990-і роки розширилася через приєднання до неї колишніх соціалістичних країн, які раніше сповідували принципи планової економіки. Завдяки впливові інформаційних та комунікаційних технологій, дальшому поглибленню інтернаціоналізації світової економіки змінилися умови й можливості для здійснення національних політик держав, посилилася глобалізація соціальних рухів та, що найголовніше, змінився акцент у виробництві з виготовлення матеріальної продукції на продукцію, засновану на інформаційних технологіях. Це означає, що на рубежі XX та XXI ст. володіння грошима, землею, технологією та робочою силою, яке раніше вважалося необхідним і достатнім для успіху, вже не досить у конкурентній боротьбі з новими факторами, заснованими на компютеризованих наукових інноваціях та можливостях використання нових концепцій управління. У глобалізованій економіці інтелект став новою формою власності та основою для створення та накопичення багатств. Таким чином, глобальна економіка вступила у період інтелектуальної економіки. Промислове розвинені країни намагаються сконцентрувати свою діяльність на виготовленні високотехнологічних виробів і на виробництві товарів з високою доданою вартістю. Їх намагаються виробляти на невеликих підприємствах, які мають у своєму штаті високопрофесійних працівників, підготовлених за найвищими стандартами. Ця тенденція простежується у практиці усіх розвинених країн світу й супроводжується процесом переміщення робочих місць у сектор послуг, а також експортом робочих місць виробничого сектору у країни, що розвиваються. Процеси глобалізації безпосередньо торкаються національної економічної політики, обмежуючи її можливості. Міжнародна економіка, що впливає все більшим чином на стан окремих країн, знаходиться поза юрисдикцією національних урядів, міністерств, центральних банків і їх економічної політики, а тому звичайні засоби цієї політики (в грошово-кредитній, бюджетній, податковій сфері, навіть сфері трудового або антимонопольного законодавства) діють нині в ослабленій формі, а то і зовсім не працюють або призводять зовсім не до тих результатів, на які були розраховані. Міжнародні фактори знижують ефективність державних рішень і заходів, здійснюваних в національних рамках. Чим ширше і глибше розгортаються процеси глобалізації, тим сильніше відчувається ця суперечність [54]. Звідси обєктивна необхідність координації економічної політики окремих країн. Міжнародна економіка, яка стає все більш “єдиною і неподільною”, вимагає єдиної або принаймні узгодженої (в більшій або меншій мірі) політики. Сучасна ринкова економіка неможлива без різноманітних заходів державного регулювання (із застосуванням насамперед як економічних важелів, так і адміністративних). Однак на основі багаторічного і багато в чому негативного досвіду світ вже засвоїв, що різнобій і хаос в регулюванні, при якому кожна країна переслідує лише свої “національні”, а точніше сказати, егоїстичні, інтереси, зрештою наносять збитку всім. На цій обєктивній і субєктивній основі паралельно з формуванням глобальної економіки виникла, розвинулася і продовжує розвиватися розгалужена система міждержавних організацій, органів і форумів для обговорення і координації міжнародної (а в звязку з цим в тій або іншій мірі і внутрішнім) економічної політики. Деякі з цих організацій носять наднаціональний характер, частково доповнюючи або навіть замінюючи часом органи внутрідержавного регулювання. Мова йде, по-перше, про складну систему організацій і органів ООН і її спеціалізованих установ, по-друге, про різні регіональні інтеграційні угруповання і обєднання і, по-третє, про неформальні консультаційні групи, які регулярно проводять свої зустрічі (на вищому і інших рівнях), типу “великої вісімки”, деяких груп в рамках МВФ і т.п. [21]. Все більшого значення набуває багатостороннє, а не двостороннє регулювання зовнішньоекономічних звязків. До цього треба додати велику кількість недержавних міжнародних організацій універсального, регіонального, галузевого і функціонального характеру, що виконують консультативні, статистичні, дослідницькі, видавничі і інші задачі в сфері міжнародної економіки і сприяючі її регулюванню. Формування такого механізму безперервного вивчення, обговорення, моніторинга і координації в сфері міжнародної економіки, який склався в останні десятиріччя, є однією з характерних рис процесу глобалізації. Цей механізм, звичайно, ніяк не знімає існуючих протиріч і розбіжностей (що неможливо, тому що ці протиріччя обєктивно незмінювані), але дозволяє досягати певних взаємовигідних компромісів.В умовах сучасної міжнародної економіки забезпечення справжніх національних інтересів обовязково вимагає подібних компромісів, а саме слово “компроміс” справді стає ключовим для нормального функціонування не тільки політичної демократії, але і міжнародного економічного життя [57]. Ці компроміси повязані передусім з двома суперечливими тенденціями зовнішньоекономічної політики - її лібералізацією, з одного боку, і протекціоністськими спрямуваннями, з іншого. У економічній літературі останніх років зявився ряд досліджень, в яких розглядається