Лекции по истории международных экономических отношений

до іншої як правило пов'язаний з розвитком продуктивних сил. Таким чином, розглядаючи новий рівень розвитку людського суспільства, а саме перехід його від доісторичних часів на рівень стародавніх цивілізацій, ми повинні перш за все виходити з рівня розвитку продуктивних сил. Передісторичні часи підвели людство до нового історичного етапу на рівні суспільного поділу праці (людство не тільки освоїло 2 галузі аграрної діяльності, але й здатність виплавляти метали, створювати транспортні засоби) і виникнення обміну продуктами промислового виробництва на рівні застосування єдиного еквівалента, плюс загострення конфлікту між общинами і племенами, що призвело до доповнення розвитку продуктивних сил військовими діями. Це привело до розуміння того факту, що полоненого із іншого племені краще не вбивати, а залишити працювати (виникнення рабовласництва).

Розглядаючи стародавні часи, перш за все слід звернути увагу на такі цивілізації як Протоіндійська, Древньокитайська (3 тисячоліття до н.е.); Шумерська та Єгипетська (4 тисячоліття до н.е.); суспільства Егейського басейну (2 тисячоліття до н.е.). Вчені розрізняють два типи цивілізацій стародавнього світу: 1) східні цивілізації (Протоіндійська, Древньокитайська, Шумерська та Єгипетська); 2) античні цивілізації (Стародавня Греція, Стародавній Рим).

Стародавня епоха триває від середини 4 тисячоліття до н.е. по 5 століття н.е. і завершується падінням Римської імперії. Зазначені типи цивілізацій мали спільні риси і досить виразні розбіжності. Щодо спільних характеристик. По-перше, і тим і іншим цивілізаціям притаманні певні залишки суспільних відносин передісторичних епох (переважно в перші століття становлення цих цивілізацій). В цивілізаціях тих часів владні та господарські стосунки, відносини влади і економічні відносини не були чітко розмежованими. Володар величезного маєтку, що проживав в полісі був в той же час і правителем. І соціальні і господарські відносини грунтувалися на засадах позаекономічного примусу. Такий характер відносин відповідав соціально-економічній самоорганізації суспільства тих часів. На перших порах рабовласницьких цивілізацій головною умовою існування людських суспільств було насамперед відтворення життя та способу життя як такого. В своєму розвитку стародавні цивілізації доходять до досить високого рівня культури, науки (напр., філософія, щоправда науковість поглядів тогочасних філософів сьогодні викликає сумнів), декотрі з них залишаються неперевершеними і в наші часи (напр. архітектура). По-друге, у формуванні стародавніх цивілізацій вирішальну роль відігравала взаємодія за схемою "людина суспільство природа". Саме різноманітність природних умов в різних цивілізаціях в значній мірі визначала характер суспільства, його відмінності. По-третє, для цивілізацій обох типів була притаманна залежність людського суспільства від наслідків оптимізації взаємин людини з природою. Щодо оптимізації господарювання, то вона означала пристосування людиною господарської діяльності до природних умов існування з метою найбільш повного забезпечення власних потреб. По-четверте, спільною рисою стародавніх цивілізацій був характер господарювання. Це були аграрні цивілізації. Основу економіки складало сільське господарство і власне сільськогосподарське виробництво слугувало системоутворюючим фактором, воно було основою формування людських спільнот, на його основі формувалася політика, соціальна сфера і виробництво. Ремесло в ці епохи відігравало допоміжну роль. За такої близькості характеристик, стародавні цивілізації досить розрізнялися між собою. Різниця між ними полягала перш за все в рівні рабовласництва. В Східних цивілізаціях рабство не піднялося до класичного рівня. В Шумерській цивілізації, наприклад, рабство носило патріархальний характер: раби користувалися правом мати сім'ю, власне господарство і скористатися можливістю викупу. В Єгипті між рабами і селянами не було великої різниці і спосіб життя їх був досить близький. В Індії рабство також носило патріархальний характер, за сільською общиною зберігалася головна роль виробника (тоді як в цивілізаціях класичного рівня рабства головною продуктивною силою, джерелом виробництва матеріальних благ був раб). В античних цивілізаціях рабство піднялося до рівня класичного: раб був позбавлений будь-яких прав, він не був громадянином ні грецького полісу, ні Римської імперії, він залишався живим засобом виробництва. Інша особливість полягала в тому, що в економічному розвитку Східних цивілізацій зовнішня торгівля відігравала допоміжну роль, в той час як в античних цивілізаціях зовнішня торгівля відігравала вирішальну роль в розвитку суспільства, значна частина засобів існування забезпечувалася через імпорт. Особливо це було характерно для грецьких полісів: в грецьких полісах домінувало промислове виробництво, тому імпорт сільськогосподарської продукції має вирішальне значення.

Провідною формою міждержавних економічних зв'язків в стародавніх цивілізаціях була зовнішня торгівля. Поступово формується два типи міждержавної торгівлі: 1) експортно-імпортна експорт заради ввезення товарів, які не виготовляються всередині держави (полісу). Цей тип торгівлі набрав широкого розвитку в Вавілонії 3-1 тисячоліття до н.е. і зберігся і до наших днів. Вавілонія виступала як визнаний експортер тканин (і в цьому прояв спеціалізації суспільного поділу праці на рівні цивілізації), і імпортувала метал, металеві вироби, ліс та вироби та вироби з деревини. 2) транзитні типи зовнішньої торгівлі в своїй основі це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав два підтипи: а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни частково продати свій товар всередині країни (по дорозі); б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу). Транзитний тип торгівлі набув поширення у фінікійців (тому його інколи називають фінікійським типом).

Як і сільськогосподарське виробництво, зовнішня торгівля була системоутуворюючим фактором. Саме через значення зовнішньої торгівлі, Східні цивілізації формувалися як такі, для яких вона мала допоміжний характер, а античні домінування зовнішньої торгівлі. В стародавні часи набуває поширення торгівля, опосередкована міждержавними угодами (так звана договірна торгівля). Точно так як держава не була відокремлена від економіки, торгівля не була відокремлена від держави як інституту управління. Як внутрішня так і зовнішня торгівля повністю контролювалася державою, причому контроль поширювався і на зарубіжні території. У віддалених регіонах як правило держава мала свої представництва у вигляді факторій. По суті це перші торговельні представництва, що, з одного боку, регулювали торговельні взаємовідносини між державами, а з іншого забезпечували безперервність торговельних відносин.

За стародавніх часів був поширений рух товарів і предметів послуг поза сферою торгівлі. До такого типу руху товарів

скачать реферат
1 2 3 4 5 6 ...    последняя
Рефераты / Международные отношения /